Історія Лісової Школи

The history of Lisova Shkola

Про Лісову Школу

Лісова Школа – це назва пластового міжкрайового вишкільного табору під керівництвом Головної Пластової Булави, зорганізованого в Америці перший раз у 1964 р. із ініціятиви куреня “Лісові Чорти”. Від 1993 р. Лісова Школа відбувається щорічно в Україні і періодично в Америці.

У програму Лісової Школи входять гутірки, практичне пластування, вправи в провідництві та виконання різних завдань, а всі зайняття під час табору мають вишколити кожного учасника в прикладному переведенні пластового табору. Протягом двох тижнів учасники обох вишколів співдіють із Старшиною табору та виробляють в собі почуття відповідальности та братерства, яке постає з інтенсивно дружньої співпраці для осягнення означеної мети.

Цю мету осягається через спосіб переведення табору; через наголос на пластову поставу, провідництво і відповідальність; через зразковий провід, який ранком стоїть в повному складі на площі збірок ще перед тим як Бунчужний гукне “Лісова Школа – вставання!”; через витворення своєрідного духу ЛШ, з яким, незважаючи на фізичну виснаженість важко розлучатись по закінченню табору.

Основною метою Лісової Школи є підготовити кваліфікованих булавних-інструкторів та бунчужних-провідників для таборів пластового юнацтва, які все будуть виконувати свої обов’язки згідно із кредом Абсольвента Лісової Школи.

Історія Лісової Школи

МВТ ЛІСОВА ШКОЛА

Сама ідея створення Лісової Школи (ЛШ) як двотижневого Міжкрайового Вишкільного Табору (МВТ) для підготовки булавних-інструкторів та провідників таборів юнаків появилася у 1962 під час святкувань 50-ліття Пласту. Ініціятором проєкту був Ярема Весоловський, тодішний Цісар Великого Племени Лісових Чортів а головним рушієм і виконовцем став Мирослав Раковський, який створив Організаційну Комісію (ОК) та її очолював до 1973 року. Склад ОК на початках був виключно із Лісових Чортів, але постійним консультантом вже від 1963 був Тарас Дурбак, тодішний Головний Булавний Пластунів. Ключеву ролю в ОК відіграв Юліян Крижановський, який став автором програми ЛШ.

Крім вишкільних зайнять для вишколу були встановлені такі напрямні:

Вишкіл гуртковою системою із чергуванням учасників у функціях провідників.
Впоєння пластового духу при проведенні наскрізь практичного навчання пластових вмілостей.
Дотримання відповідного темпо зайнять та дисципліна без капральщини.
Проведення міжгурткових змагань, як важливого засобу у вишколі.
Признання окремої відзнаки тим учасникам, які успішно закінчуть вишкіл.
Табір самовистачальний та переведений у відносно відлюдній місцевості.

Згідно із цими напрямними та уживаючи на ті часи дуже детальні пляни на кожну годину зайнять у 1964 році проведено першу ЛШ. Місце табору вибрано в околиці селища Лексінґтон, недалеко від відомого містечка Гантер у горах Кетскіл. Це тоді було власністю Михайла Пежанського та Володимира Хамули, які щорічно дозволяли переведення ЛШ на їхній землі, а згодом юридично передали цю власність Пластовій Фундації в Ню Йорку для постійного користування ЛШ та іншими вишкільними таборами. Легальний доступ до місця табору був і дальше є тільки через річку, яку треба кожний раз переходити бродом. Залежно від погоди під час табору рівень бистро пливучої води може бути нижче колін або вище пояса а часом і по шию середнього росту чоловіка. Ця фізична перешкода створювала вражіння буття на відлюдності і все була причиною браку непрошених гостей.

Протягом ЛШ ч. 1, зокрема першого тижня, провід табору під командою Василя Палієнка та його заступника Петра Содоля майже щоденно вносив корективи до заплянованої програми та способу переведення вишколу. Остаточно встановлено стандарт ЛШ, як вишкільного табору до якого потрібно дуже сумлінно готуватися а підчас вишколу вже від першого дня обовязково діяти на 100%. Всі наступні ЛШ пішли за цим зразком.

ЛШ від початку формально і дійсно діяла як МВТ(мабуть перший в Пласті) для учасників із різних країв де існував Пласт. Всетаки тому, що табір відбувався на терені США (чисельно найбільший край до 1993) то переважаюча більшість проводу і учасників все була із США. Також помимо статусу МВТ в роках 1964-1967 ЛШ фактично була підпорядкована КПС-США (точніше Крайовій Таборовій Комісії), яка усім сприяла і все активно допомагала. Тодішня ГПБ хоча схвалювала і підтримувала організацію і переведення ЛШ чомусь уважала, що не мала юридичного права переводити табір на терені одного із країв. Щойно у 1968 із ініціятиви тодішного Головного Булавного Юнаків ЛШ була підпорядкована ГПБ як окрема Референтура під проводом Ю. Крижановського. Від 1973 Головними Референтами чергувалися: Петро Содоль, Роман Копач, та найдовше Юрій Данилів. На окрему згадку тут заслуговує Роман Микита, який від 1964 до 2006 року постійно та з особливою обовязковістю виконував адміністраційні функції у Референтурі. Загалом у керівництві ЛШ як члени Референтури чи Коменданти ЛШ були члени куренів: Лісові Чорти, Сіроманці, Бурлаки, Побратими, Вовкулаки, Червона Калина, Орден Хрестоносців та Орден Залізної Остроги.

В часі 1975 – 1980 постепенно уведено зміни у структурі та частинно у програмі ЛШ коли на місце Проводу і основного вишколу встановлено: Старшину, Вишкіл Бунчужних та Вишкіл Булавних. Старшина складається із Коменданта і його трьох заступників – кожний відповідальний за частину таборової діяльности: Головний Бунчужний (програма), Шеф Штабу (адміністрація) і Обозний (господарка). Вишкіл Бунчужних (в числі 3-4) це кращі Абсольвенти основного вишколу, які підготовляються на провідників таборів а на ЛШ практично діють як булава табору виконуючи обовязки інструкторів ділянок та чергуються функціями: бунчужний, писар, начальник кухні і впорядник гуртка. Вишкіл Булавних це основний вишкіл для підготовки інструкторів-булавних на табори УПЮ, який в останніх роках складається із 14-17 (максимум може бути 24) учасників організованих у трьох (часом 4) гуртках. Середній вік учасників звичайно є 19 років. Переважно учасниками є старші пластуни, може 1-2 юнаки та часом один сеніор (від 1995)! Історичною темою кожного табору ЛШ є Українська Повстанська Армія.

Із відродженням Пласту у Львові вже у 1991 на ЛШ появилися інструктори і учасники з України (тоді ще УРСР) та Польщі, які опісля стали кадрою для ЛШ в Україні. Перша ЛШ (під числом 25) в Україні відбулася у 1993 році в околиці Гнилого Потоку, недалеко історичної гори Маківка в Карпатах під проводом Богдана Генеги, Євгена Дувалка та Богдана Гасюка. В таборі були також учасники із США, Канади і Польщі. Отже табір тут також від початку став справді міжкрайовим. Помимо різних труднощей і перешкод вишкіл пройшов успішно і став зразком для проведення ЛШ в наступних роках на тому самому місці. Згодом стараннями Б. Генеги місцева влада зарезервувала той терен для постійного ужитку ЛШ та інших пластових таборів.

Всі табори ЛШ мають однакову програму та спосіб переведення, але три були таки інакшими бо чимсь відрізнялися від реґулярних ЛШ. В 1982 ЛШ взяла на себе керівництво табором юнаків (разом 417) підчас ЮМПЗ. Отже перший тиждень пройшов у формі “Вишколу Курінних”, які протягом другого тижня виконували обовязки провідників 12-ох куренів юнаків. Наступна ЛШ у 1983 році відрізнялася тим, що другий тиждень проведено на Вовчій Тропі де учасники стали булавою та інструкторами 5-денного “Вишколу Гурткових” в якому взяло участь 24 юнаків із окружного табору. Третім виїмком була ЛШ у Австралії де у 2001 під проводом Богдана Генеги і Юрія Мончака переведено справді реґулярний табір ЛШ, який на доручення ГПБ формально носив скорочену назву “МВТ” бо між учасниками були 4 пластунки.

ЛШ уживає три відзнаки. Першою (від 1964) стала відзнака Абсольвента ЛШ (це перший ступінь ЛШ), яку одержують інструктори та успішні учасники Вишколу Булавних звичайно після відбуття практики у булаві табору УПЮ. Другою (від 1971) це трикутна відзнака участи у таборі ЛШ, яку одержують члени Старшини і учасники обох вишколів на збірці закриття табору. Третьою (від 1997) є відзнака 2-го (вищого) ступеня ЛШ – Кадра ЛШ. До Кадри зараховані ті, хто вніс вагомий внесок у справу ЛШ, зокрема її коменданти та кількоразові заступники комендантів. Під кінець 2010 таких було 37. Відзнаку ступеня ЛШ носиться на правому рукаві однострою.

ЛШ має свій власний співанник, але підчас табору родяться нові пісні, які випробовуємо на конкурсі співу. Офіційною піснею (створена в 1966) ЛШ це пісня-марш “Ми Лісові Студенти” авторства проф. Романа Завадовича та його сина, також Романа і Абсолвента ЛШ в 1964:

Це школа, Школа Лісова
А в ній ми лісові студенти
Вона всім школам голова
На всі краї і континенти.

        Приспів:
        Юнак, чи старший друже Ти
        Біжи до нас, біжи мерщій
        Учись і добивайсь мети
        У славній школі лісовій.

Це школа, Школа Лісова
Усякої учать там штуки
Скажи, що варта булава
Не нюхавши її науки?

        Приспів

Це школа, Школа Лісова
Ще не було такої з роду
Зростає зміна в ній нова
Надія Пласту і Народу.

        Приспів

Після закінчення кожної ЛШ традиційно проголошується першунів. “Першун” у системі ЛШ означає не тільки той хто одержав найкращі висліди у точкуванні, аке також інші учасники які академічно вирізнилися. У перших десятьох (1964-73) ЛШ кожного року було чотирьох першунів, імена яких були викарбувані на спеціяльній дошці-таблиці. Залежно від рішення коменданта першунами в додатку до найкращого, були також учасники із найкращою оцінкою у пластовій поставі, провідництві та інструкторстві або просто ті хто заняв 2, 3, та 4 місце у точкуванні. Починаючи від 1974 дальше вирізновалося учасника із найкращим кінцевим вислідом а додатково тільки тих учасників, які осягнули кінцеву оцінку “Визначно”..

В часі 1964-2010 учасниками основного вишколу чи (від 1975) Вишколу Булавних було разом 882, з того 119 або 13% стали першунами. ЛШ в роках 1964-1974 (перших 11 таборів) були відносно чисельними (від 19 до 35, пересічно 28) і також точкування було особливо строге. Абсолютна більшість учасників кожного табору це юнацтво і кількох старших пластуів (не більше як 20%) – середний вік приблизно 17. У висліді тільки 52% у тому періоді успішно закінчили вишкіл, а між ними перші місця зайняли: Аскольд Татарський, Володимир Іваник, Адріян Сливоцький, Андрій Дурбак, Мирон Стахів, Юрій Маринюк, Іван Гарах, Михайло Ганч, Олесь Похмурський, Юрій Стасула і Тарас Борковський. У Вишколі Бунчужних (від 1975) найкращого у точкуванні визначувалося тільки якщо було двох або більше учасників.Отже на 129 учасників Вишколу Бунчужних першунами стали 33 або 25%. Всі першуни є вписані до Золотої Книги ЛШ, але частина з них заслуговує на додаткове відмічечення бо вони осягнули перше місце в точкуванні або одержали кінцеву оцінку “Визначно” в обох вишколах (подається число ЛШ): Роман Гриців (12, 13), Борис Люшняк (14, 17), Юрій Мончак (16, 17), Євген Дувалко (19, 21), Марко Якубович (20, 24), Любомир Домашевський (22, 28), Мирон Пеняк (23, 26), Ігор Березовський (25, 26), Ростислав Мартинюк (27, 29), Василь Літепло (28, 33), Любомир Олійник (29, 30), Тарас Павлишин (29, 32), Тарас Полихата (30, 34), Симон Когут (32, 36), Тиміш Ганкевич (33, 37), Андрій Горак (34, 35), Микола Боднарук (38, 39), Микола Музала (39, 41), Віталій Шпак (41, 42), Сергій Шкаран (42, 44), Богдан Байгота (42, 44), Михайло Дяків (44, 46), Олег Білик (46, 47), Андрій Жовтанецький (47, 49).

Незалежно від вислідів у точкуванні частина Абсольвентів ЛШ поверталися на ЛШ як інструктори а від 1975 як учасники Вишколу Бунчужних! Деякі з них згодом стали члени Старшини та активісти ЛШ і зробили вагомий внесок у розвиток і дію ЛШ. Серед цих найбільш заслужені це:

Василь Лончина – помилково принятий на ЛШ 1-1964 бо мав всього 14 років (наймолодший учасник у історії ЛШ), але всетаки успішно закінчив вишкіл. Опісля він інструктор 3 рази та комендант ЛШ 11-1974. Він перший із Абсольвентів, що став комендантом.

Юрій Саєвич –інструктор, двічі заступник коменданта та двічі комендант ЛШ 19-1983 і ЛШ 21-1986.

Руслан Расяк –комендант ЛШ 15-1979, тоді заступник коменданта 4 рази і референт програми у Референтурі ЛШ.

Адріян Сливоцький – маючи 15 років був наймолодшим учасником ЛШ 3-1966, але осягнув перше місце у точкуванні. Опісля він двічі інструктор, двічі заступник коменданта та комендант ЛШ 13-1976.

Роман Процик – один із наймолодших учасників на ЛШ 5-1968. Опісля він інструктор 3 рази, заступник коменданта 5 разів та комендант ЛШ 14-1977. Це найбільш активний Абсольвент у історії ЛШ.

Юрій Мончак –Головний Бунчужний 5 разів та двічі комендант – ЛШ 40-2004 та ЛШ 43-2006.

Євген Дувалко –тричі Головний Бунчужний, один раз заступник коменданта та двічі комендант – ЛШ 28-1996 та ЛШ 31-1998.

Любомир Домашевський –тричі Головний Бунчужний та двічі комендант – ЛШ 45-2008 і ЛШ 48-2010.

Андрій Гарматій –тричі Шеф Штабу та двічі комендант – ЛШ 34-1999 і ЛШ 35-2000.

Любомир Ясниський –Обозний 4 рази, Шеф Штабу 1 раз та комендант ЛШ 39-2003.

Любомир Олійник –Шеф Штабу 4 рази та двічі комендант – ЛШ 38-2002 та ЛШ 42-2005, член Референтури ЛШ.

Не кожний активіст ЛШ починав як Абсольвент. У цій категорії яскраво вирізнилися два Богдани – Генега і Гасюк із Львова, які включилися у систему ЛШ як інстуктори на ЛШ 24-1991 у США. Вони від 1990 належали до керівництва відродження Пласту в Україні. Опісля від 1993 вони також члени Референтури ЛШ та організатори, заступники коменданта та коменданти перших шістьох таборів ЛШ в Україні. Їхня дружня співпраця для осягнення спільної мети та високий рівень провідництва таборами ЛШ стоїть як взірець для інших.

Сьогодні Абсольвентів ЛШ можна знайти у кожній країні де активно діє крайова організація Пласту. Вони розкидані по світі у таких місцях і чисельності: США – 360, Україна – 252, Канада – 67, Австралія – 10, Німеччина – 7, Польща – 7, Арґентина – 4, Англія – 4, разом 711. Очевидно дехто з них вже сидить коло Вічної Ватри, але більшість є активні. Між ними булавні, бунчужні чи коменданти таборів, але також впорядники, звязкові, станичні, Голови КПС та інші діловоди. Відзнаку Абсольвента ЛШ від 1969 носить майже кожний Гетьманський Пластун Скоб а від 1973 таки кожний без виїмку Головний Булавний Юнаків в ГПБ. Після десятиліть ЛШ стала табором не тільки підготовки інструкторів і провідників, але також для тих хто бажає підвищити свій рівень пластування чи перевірити свої здібності до провідництва. А для деяких участь у ЛШ це певного рода визов.

Остаточно кожний учасник, незалежно від висліду точкування, користає з побуту на ЛШ. Рівень задоволення на таборах ЛШ є завжди високий. Наприклад у 2010 переведено дві ЛШ (США і Україна) і рівень задоволення на скалі від 1 (дуже незадоволений) до 5 (дуже задоволений) на обох таборах учасники анонімно оцінили точно на 4.5 – а це рівняється “Визначно”. Рівнож між анонімними коментарями учасників у 2010 (подібно як у минулих роках) на запит “З чого Ти найбільше скористав на ЛШ” зазначено впоряд, картографію, семінарі та деякі інші заняття, але майже половина відноситься до способу переведення вишколу, як наприклад:

“Я навчився працювати тяжче ніж я колись працював і працювати як частина гуртка. Але найважніше, що навчився це виявляти ініціятиву і все дивитися чи я щось можу покращати.”
“Я нарешті зрозумів, що таке гурток і чому це потрібне у Пласті.”
“Найбільше скористав те, що група із абсолютно різних і незнайомих людей може швидко і результативно працювати.”
“Система переведення табору, яка мене багато навчила як краще працювати та провадити цікавий табір для юнацтва.”

У програму ЛШ протягом десятиліть входять інструктажі, семінарі, практичне пластування, вправи у провідництві та якісне виконання різних завдань чи доручень. А всі зайняття та вправи підчас табору мають вишколити кожного учасника у прикладному переведенні юнацького табору. Протягом двох тижнів учасники обох вишколів співдіють із Старшиною та виробляють в собі почуття відповідальности та братерства, яке постає з інтенсивно дружньої співпраці для осягнення означеної мети. А основною метою ЛШ, чи то у 1964 чи 2014 було і буде підготовити якісних пластунів-провідників-інструкторів для таборів юнацтва, які все будуть виконувати свої обовязки згідно із кредом Абсольвента ЛШ.